Краєвиди Карпат зачаровують – й тягнуться люди…
Я стою на горі, а внизу простелився Делятин.
Хоч не дуже, насправді, відомі мені тут усюди,
Все ж вже можу багато чого із всього розпізнати.
Он там річечка Прут в між камінні потічок ховає,
Дальше, стрічка-дорога побігла в Надвірну дивлюся,
А на тій стороні, попід ліс, там дівчина зростає,
Яку ніжно так звати, як квітку чарівну – Квітуся.
Паралельно, ген далі, залізні дві нитки вляглися,
То в Яремче по них дизель-поїзд стрілою полинув,
Мої думи, на крилах, все далі летіти взялися –
Долетіти їм хочеться аж у далеку Долину.
Знаю напрям та гори поставили планку високу,
Гострі списи лісів і вершин подолати не в змозі.
Наче б крила здавалось надійні – та мало з них толку,
То й боюсь підведуть, там високо, в далекій дорозі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687406
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2016
автор: Микола Поділля