Той чекає моєї збірки,
Шепотіння напівтонів,
А той- вирве із неба зірку,
Бо вона ж усміхалась мені.
Той все скніє: лише бадилля,
І немає зовсім квіток.
Скаженіє аж від безсилля
І плете павутиння пліток.
Дресирує кобру- інтригу
І виходить в думках на герць...
Сію квіти й пишу я книги
Для розумних людських сердець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687488
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2016
автор: Валентина Голубівська