О старість, сивочола мудра старість,
Думки твої до Господа в путі…
Вже душу не турбує гріхів наріст –
Очищені спокутою усі…
О зрілість, пишнотіла та рум’яна,
Ти душі палиш, плутаєш думки,
Убік, все вбік у мороці, як п’яна…
Усе виходить якось навпаки…
О юність, неповторна і рожева,
І цноти сповнена твоя краса.
Тобі дорогу мостять в королеви,
Ти жалиш Бога як дітей оса…
Дитинство – найчистіше і страждальне:
Добро і зло, і пізнання життя…
Зв’язок із небом, сховане сакральне,
Для душ – початок грішного буття…
Глибока старість, як мале дитинство, –
З душі стражданням витравлене зло,
Лише любові сповнена, блаженства –
Старих в дитинство Бог приводить знов…
Летить у просторі життя любов –
Вродився, все пізнав і нагрішив…
Очистився в смиренні, щоб Господь
Назад до дому душеньку впустив…
3 вересня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2016
автор: палома