Вже осінь. Листочки поволі втрачають притулок.
І я рівновагу втрачаю, бо сильно болить
Цілунку тавро – чи від змія, чи то від Іуди...
Згорнулася кров, стигне, кришиться. Знаю, коли
Зневіра, безумна й розважлива в помсті потвора,
Вистежує сум, то колюча, мов ярий реп'ях!.
А я ще й минулі страхи та жалі не зборола,
І, наче в п'яту, а чи в серце, встромляється цвях…
Кульгавить єство, бо і осінь втрача рівновагу.
І я не свята... Та катують союзи страхіть
Мовчанням твоїм, викликаючи голод і спрагу
Між тим, що зотліло, та тим, що не може зотліть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2016
автор: Єлена Дорофієвська