Загорнусь у прозору вуаль,
Що упала сріблястим туманом.
І за вітром розвію печаль.
Хай росою перлистою рано
Наливається вічний Грааль,
Незбагненно так і невблаганно.
Усвідомлена мудрість століть,
У безсмерті прощенням любові,
Їй не зникнути і не зотліть,
Хоч вінки заплелися тернові,
Із примарних шипів лихоліть
Навесні у бутони шовкові
І троянд, і шипшини кущі
Приберуться, а мудрість обачна
На амвоні в ліловім плащі.
Хай біда - та сусідка невдячна,
Учепилась, як кляті кліщі,
Навіть мудрості іноді лячно.
Як те лихо їй перемогти?
Ледь тремтяче торкнулась рукою,
Щоб від тебе біду відвести, -
Через прірву звелися мости,
Дев"ять кіл розлилися рікою,
Каяттям прокотилось "прости..."
Заплелося у ніжну вуаль,
Павутиння - серпанком у просинь.
У хмаринках небесна скрижаль.
В мелірованім снігом волоссі -
Перманентно-грайлива спіраль.
Жаль у мудрості вибілив коси?
Просто бабине літо, а Осінь
Приміряє бурштинову шаль...
Вереснева сумна пастораль.
04.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2016
автор: Ліна Ланська