Люблю тебе безмежно, Україно!
Рве душу, ранить серце ця любов.
Ясна веселко, зболена руїно,
Кипить у жилах українська кров!
Любов всмокталась з подихом повітря,
Влилася з материнським молоком.
А погляд звабила краса- палітра,
Заквітчана розмаїтим вінком.
Люблю, як матір, і здорову, й зболену,
Люблю тебе незайману й сплюндровану,
Люблю щасливу і люблю знедолену
І прокляту, і Богом поціловану.
Свою любов я серцем відчуваю,
Найтоншим нервом, кожною клітиною,
Мій любий дорогий пекельний раю,
Обплутаний, до болю, павутиною.
Милують око степові узори,
Вслухаюсь в тишу таємничих гір,
Оспівую озера, ріки, море,
Багатство тішить, врода вабить зір.
Але печуть мене палаючі простори,
Гнітять війна, розруха і біда.
Втішає волі дух і непокори!
Вселила злість ненависна орда!
Болію серцем, коли ти втрачаєш
Найкращих з кращих воїнів-синів,
За хворих й немічних дітей страждаєш,
Як чуєш плач й прохання матерів.
Живи Вкраїно, поки є цей світ!
Нехай ніколи більш не ллється кров!
Ти здійсниш зоряний стрімкий політ!
А допоможе сильна віра і любов!
© Галина Брич
27. 07. 2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2016
автор: Галина Брич