Бога Милості… бачив, я Рай…
В веселкових узорах левкої.
Підіймав мене вгору Ручай,
Кольорів красоти неземної.
Як помер, я у Всесвіт злітав…
В тій дорозі в блаженство поринув.
Та Господь мене там не прийняв,
Не надовго, я Землю покинув.
Повернув мене Батько до справ…
Для яких, хіба смертний розкаже.
Як би міг, я би там запитав…
Бо ж крім нього ніхто вже не скаже.
Чаду цьому, пробач простоту…
Але й сам, я майбуть почуваю.
Щоби нести в цей світ красоту
У жінках, я натхнення шукаю.
Тож залиши надовше - прошу …
В цьому світі… ой леле… - роботи.
Я ж ще стільки сторінок спишу…
Коли дано мені від природи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687699
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.09.2016
автор: Дід Миколай