Я не нав'язую нікому
метафор віри і добра.
Але позиція свідома,
якщо комусь і невідома,
то є на кінчику пера.
Я не цураюся Корану,
але у мене є Отець.
І явно Будда не омана…
Та не радію істукану,
допоки радує Творець.
Я вірю ясену, соснині,
а почуття дарую глині,
яку місило божество.
А вірую у полонині,
де відаю Його єство.
Не вірю я у дерев'яку,
у комуняку, іншу б'яку,
якій минулася пора.
Живучі молохи ніякі.
Немає ідола добра.
Але не кидайте каміння.
Хай вас Ізіда береже.
Цінуйте ваше негліже.
Але, як лицарі сумління,
не заперечуйте чуже.
Поезія – це месіанство
у надра душ. І не дарма
темніє там, де іншим ясно,
– [i]якщо немає християнства,
то і поезії нема.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687764
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.09.2016
автор: I.Teрен