Якось, не сприймала я античне
І не знала, де живуть Боги,
Хто з ким зачепився по дотичній,
Хто, коли, кому був до снаги...
В казку не впадаю, мов у прірву,
І зіркам не вірю - хай горять!
Я позабувала всі повір'я,
А тому - викреслюю підряд
Все, що так оманливо знущалось,
Кликало, хизуючись, вело...
Навесні і влітку зігрівало -
Он багряним листям замело...
Стало тихо, сіро і безглуздо,
Сонце заховалося кудись.
У душі й на серці якось пусто -
Все холоне... Казко, повернись!!!
Хай Боги поділяться охоче
Мудрістю із глибини віків,
Ще зірки хай щедро напророчать
Тим, хто легко жити не умів...
Мабуть, варто вірити у міфи
І у казку - там усе блищить...
Бо тоді ще... ти до мене їхав,
А сьогодні - осінь вже дощить...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687826
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.09.2016
автор: Наташа Марос