День мій сьогоднішній можна прикрасити спокоєм,
Дивна ця ніч, та вона як і час наш, пройшла,
Може пам'ять мою ми цим місяцем стерти спробуємо,
Тільки цей раз іди, йди назавжди, якщо вже пішла.
Я тебе намагався почути та зрозуміти,
Але деякі речі, нажаль, не вдається збагнути,
Це насправді як випити жадібно склянку отрути,
Щоб забути все те, що так важко вдається забути.
Може справді нам доля розписана і відточена,
А ми вперто ідемо по хибному сліду підошв.
А ти пам’ятаєш як пахне сіно, свіжоскошене,
Пам’ятаєш на смак який справжній холодний дощ!?
Не стояти під струменем вп’ялившись в землю у душі,
Не включати на записах ранішній спів птахів,
Ще би знову навчитися спокій знаходити в тиші,
І пробачити те, що торкнутись до тебе посмів.
Ще б залишити свіжого сонця ковток на останок,
І повітря вологе нам видихнути та вдихнути,
Після себе залишити спокій, як гідний спадок,
І забрати з собою все те, що не зміг осягнути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687883
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2016
автор: Віктор Непомнящий