Просто іде після літечка осінь.
Небо трясе від схлипів.
Цього ніхто не відмінював досі –
Жовкне листок на липі.
Рве його вітер безжально із гілки
(Стануть ліси, як готи),
Вниз опускає під звуки сопілки
З музикою скорботи.
Зело фарбує по-своєму осінь –
Щоби йому не жити.
Старість ніхто не відмінював досі.
Смерті не обдурити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688052
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.09.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)