Я згадую часто години,
коли ми з братом ще малі,-
при лампі уроки учили
у хаті своїй, у селі.
Бабусю, що на прядці пряла,
щоб потім виткать полотно.
І нам казки розповідала,
хоч бідно, та гарно нам було.
Матуся долю вишивала
на полотняних рушниках.
Вечірня тиша колихала
нас на мрійливих парусах.
А ще матусенька співала
журливі, лагідні пісні.
І нам здавалось оживали
матусі мрії весняні.
Як вона татка проводжала,-
на ту, далеку вже війну.
Її пісні ті зігрівали,
вертали в літо, і весну.
Війна усе у нас забрала,
та все ж лишились ми живі.
Ми з нею татка свого ждали,
та він загинув на війні.
В дитинство спогад знов вертає
на рідний вогник у вікні.
Мамина пісня зігріває
тепер в сумні й погожі дні.
Десь загубилося дитинство,
все що було таке живе:
Мама, бабуся й небо чисте
пам"ять назавжди збереже!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688329
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 13.09.2016
автор: геометрія