[i]Кораблики тинялися небом голубим,
Набирали хід високі думи.
Моя душа - одвічний пілігрим,
В мандрівках витираються костюми...
Лахміття, латки, рани від земного
Та ще не випалив надію світ.
Жени ! Гони мене завивиста дорого,
Нехай за сонцем перейду життя у брід...
Нехай же лишуться позаду сиві муки,
Прогрішшя роду і розмитість рим,
Беріть проміння душу напоруки,
Стеліть до щастя вишитий килим...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688350
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.09.2016
автор: Мандрівник