Чарівниця
Торкнувся рукою хтось,
промовив слово чарівне,
зробивши зі мною щось,
думками дуже руйнівне.
Не вірю своїм очам,
розтало ж звичне, як міраж,
і серце цвіте по ночах
творивши дниною пейзаж.
Почую чиїсь голоси,
які шепочуться в душі,
палавши вогнем краси,
думки злітаються чужі.
Казковим здається світ,
як вигадка чи світлий сон
того, хто залишив слід,
хто має досі теплий фон.
Навіяла казку чарівниця,
мене полонивши у собі,
омріявши ласкою в`язницю,
чарує самотність у юрбі.
Навівши яскраві чари,
вона зникає, мов туман,
пустивши на душу хмари,
в омані ніживши роман.
Немов одержимий тобою,
шукаю всюди погляд мрій,
повіривши, що за журбою
впізнаю щастям дотик твій.
Закляття наклала чарівниця,
коханням даруючи привіт,
щоночі життям воно насниться,
світання рождаючи на світ.
Знайдеться та радісна година,
даруючи зустріч двом серцям,
зростуться вони в одне, єдине,
натхнення чаклуючи творцям.
Віктор Цвіт 07.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2016
автор: Віктор Цвіт