Тримай... Я падаю глибоко вниз.
Ходи... Тебе поведу за собою.
Візьми... Це зовсім уже не каприз.
Лети... Тримай мене міцно рукою.
Я - крапля... Поміщусь в тобі, повір.
Повітря... Так шкрябає кисень легені.
Я - іскра... Народжена колись із зір.
Земля... В долоні розсиплюсь, напевно.
І що?... Куди тепер далі іти?
І як?... Летіти вже більше не можу.
Чому?... Незвідані є ще світи.
А де?... Ходити, як інші хочу.
Тримай... Візьми мої крила назад.
Лети... Далеко десь за горизонти.
І знай... Набрид мені цей маскарад.
Віддай... Тепер на ворожому фронті.
Ти був... А, може, я спала. Не знаю.
Забув... Скрижалі твої проржавіли.
Нема... А, може, то я лише марю.
Нехай... Віддай лише серце і крила.
І ще... Віддай мені ноги. Так треба.
Бо так... Не хочу я більш виділятись.
Тому... Вже більш не літатиму в небі.
Прощай... Давно вже пора розлучатись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688512
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2016
автор: Іванна Западенська