Ну от і стріла я Дністер
Під Кам’янцем поміж каньйонів,
Вже не казатиме тепер,
Що незнайомі, чи стороння.
Він із погордою мовчав
І красувався берегами,
Мовляв, ти любиш завше вплав,
Пірнай у води між човнами.
Зігнувши з полиском хребет,
Дністер всміхався загадково,
Повітря злиплося в шербет,
У спеці пахло полиново.
Не згледілись, як час майнув,
Обійняли́ся ми очима.
Вдягла личину я земну,
Немов чернечу звичну схиму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2016
автор: Оксана Дністран