Вбиваємо життя, втрачаючи цілі,
Цілісні системи розлітаються вщент.
Увись лебедем злітаєм над хмари білі,
Не ставлячи крапок у чужий амперсенд.
Відділяє момент нас від вічності.
Зраджені долею, наяву і уві сні,
Крокуємо в осінь без відповідності,
Співаючи їй лебедині пісні.
Наперед не знаючи, летимо туди.
Куди? Кудись в те омріяне забуття
За зірки в очах із солоної води
Без карти, маршруту і без вороття.
Втрачені між хмарами, останній політ,
Зраджене життя і синії небеса,
В кінці дороги подих холоне, як лід.
Віраж у лемніскату і мертва петля.
Пісня лине через багряний горизонт,
Гори, моря і та земля чує поклик.
Лебідь закрив очі, покидає свій фронт,
Лише б відчути її останній дотик.
Кульмінація і ця вирішальна мить:
Пісня доспівана, минуле забуте,
Апогей кінця і лебідь в попіл згорить
З вірою (єдиною) в краще майбутнє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689022
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.09.2016
автор: Самотня Людина