Їсти не просить повішена миша.
Кості задешево тут не примостиш.
Гроші твої, ніби ґронки кишмишу,
зжер бруківчаний пожадливий монстр;
твар, що давно не походить на лева –
як не ліпи макіяжі почварі.
В цьому квадраті, ба навіть, Малевич
натиск розгубленості почуває.
Линуть в розбите, розпечене жерло
люди й папери, зливаючись в ріки.
Марно з найвищих земних етажерок
юрмам Біг-Беном про змову чірікав.
Марно стискала серця ностальгія:
тут папірцем стала й воля сталева.
«Зелень» велить повиносити гілля
де́рева, котрим зросло місто Лева.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689250
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 17.09.2016
автор: Олександр Обрій