мені осінь приносить спокій
присипля сокровенну тугу
вже нарешті покаже "досить"
компас внутрішньої наруги
і нарешті мій вдих і видих
на життєвому маргінесі
невідчутним стане невидимим
розіллється безболісним плесом
бо теплом сонця щік торкаючись
коси вітром мені куйовдячи
світ пробачення просить каючись
що без імені я з народження
за невизначеність за втрати всі
записав що до тих хто "осторонь"
осінь ніжно їх присиплятиме:
почуття що болять так довго вже
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689277
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2016
автор: Вірляна Ясиневська