Якщо ти віддаси мій попіл вітру,
Омріяно, я ,врешті, стану морем...
Тобі ж лишу свою краплину світлу,
Що викохана болем неозорим..
В перлинній піні ,на смарагді хвилі,
Я,врешті,відпущу себе на волю.
Німіють ноти , і слова - безсилі
В цій благодаті, що вінчає долю
За обрієм,де небо стане морем...
Де душі причащає вічний спокій...
У Всесвіт увіллюся я прозорий,
В життя нове,надсвітле,надглибоке..
Віддай мій попіл вільнодумцю вітру
Під співи синьоокої стихії...
Мій янголе, учителю,арбітре,
В останню мить прощання і надії...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689318
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2016
автор: Вадим Димофф