В хустині, чорній, зверху позолоти
Крокує осінь третій рік підряд:
Війна ж то косить цвіт мого народу –
Дітей, яким так рано умирать.
Уже всі сльози виплакала осінь,
Мабуть, тому немає і дощів,
І дивно плачуть кров’ю ранні роси,
І криком біль зривається з душі.
Тавром спадає зморшка на обличчя,
А в ній – глибока і тяжка печаль:
Й матуся та живе тепер незвично,
В якої згасла синова свіча.
І стогін її ранить Боже небо,
Що народивсь на болісній струні…
Чому у людства є така потреба,
Щоби згорали кращі у війні?!
18.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689455
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.09.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)