Ти стоїш, наче «квітка» зів’яла,
Твоє серце розбите мов «скло».
Лиш його ніжно, щиро кохала,
Все ж взаємності там не було.
І здається, життя зупинилось,
Коли бачиш, як з іншою він…
Всі думки його їй підкорились,
Ти для нього тепер лише – «тінь».
Але як би життя не «ламало»,
Доля всіх випробовує нас.
Дбай, щоб серце в любові «палало»,
А про біль попіклується час.
Бо я вірю, все можна змінити,
Своє щастя будуємо – ми.
Треба щиро душею любити
І лишатися завжди людьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2016
автор: Viko Prontaliy