Продавали себе на базарі, що ймення не має.
Аж до голих кісток продавали себе по шматку...
У сльозах голосило над ними склепіння безкрає
тих небес, що сукали по нитці життєву ріку.
Віддавались за гріш, за абищо, аби тільки брали.
Не цікавив товар - то лягали під ворога ниць...
І топтались по них, обривалась божественна зав'язь,
завмирав юний цвіт перш ніж в зародку добре розвивсь.
Так би й вимерло геть... Та судилося все таки жити
Десь між плоті й кісток прокидалися янгольська суть.
Мо’ незримих полів благодаті укохане жито
буйно зродить колись... Сіячі бо нескорено йдуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689652
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.09.2016
автор: Адель Станіславська