(з мого старого зошита...)
Зустріла у місті - минуло літ двісті,
Такий же красивий, лиш трішечки сивий...
Аж серце злетіло - так бачить хотіла!
І він - спопеляє... Невже так буває...
Ну, як?.. Та, нічого... Пішла за старого?..
А, як же?.. А, як же?.. То, може, розкажеш...
І золото біле, а ти ж не любила...
Тепер он... наділа, хоч трохи змарніла...
Будинок ошатний і твій - у пошані,
А де твої крила? Ти ж гордо носила...
А очі-озера, хоч трохи розтерла...
У них я готовий втопитися знову...
То я все покину, візьму лиш дитину
Й до тебе, як хочеш, прийду серед ночі...
Я більше не можу - на тебе він схожий...
Пробач, що тоді я... і досі надіюсь...
Все золото скину, бо знаю провину...
В ситцях, та з тобою, а, значить, з любов'ю...
А з милим, я знаю, так близько до раю -
Любитимеш сина... це наша дитина...
Що кажеш? Немає ні хати, ні раю...
Нічого - збудуєм, аби лиш... Не чує...
Вернулася знову у хату-обнову,
У золото біле... Ще більше змарніла...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689654
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2016
автор: Наташа Марос