Я знову з тобою співав,
Ти плескав мене у груди.
Не знаю де ти ночував,
Свистів повз кремезні споруди.
Скажи мені, де ти не був?
О вітре із рідного дому,
Клянись, що мене не забув!
Будь-ласка, не згадуй про втому.
Ми знову з тобою удвох,
До річки прибігли щодуху.
Колись я заліз у льох,
І там не відчув твого руху.
Та навіть у тьмі тих стін,
Я знав, що ти нишком зі мною.
Ти вітер моїх перемін,
Ти тиша, що вріже грозою.
Ти пошепки щось сказав,
І я не почув все чітко.
Та, вітре, ти рацію мав,
Закінчаться наші бідки.
І серед моїх ланів,
Де бусел шукає жабу.
Не буде вже більше панів,
Зведемо могутню державу.
Ти, вітре, такий чудний.
І рідний і дуже мудрий.
Я голос твій чарівний,
Записую зараз без пудри.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689740
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.09.2016
автор: Андрій Конопко