Байдуже пишеш – відповідь приходить,
вкладаєш душу – слова не почуєш.
Стежками невідомими кочує
послання електронної природи.
Листком осіннім, пущеним за вітром,
сухими ланцюжками кодування...
Це плід мого смішного сподівання
мій віхоть випроміненого світла.
Гудуть вітри, однаково застудні,
обманюють надії перелесні
чи то на електроннім перехресті,
чи то на чорноземному безлюдді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2016
автор: Вікторія Т.