Нехай ти випита другим,
але мені теж залишились:
твого волосся сизий дим,
очей сумних осіння милість.
Твій вік осінній, він мені
дорожче юності і літа.
Подобається це чи ні
уяві лірика-піїта.
Ніколи серцем не брешу,
і зараз без пихи і чванства
спокійно я тобі скажу, –
Уже прощаюсь з хуліганством.
Вже розлучитися пора
і горду кинути відвагу.
Не тішить серце та мара,
немає в крові більше браги.
Мені вже вересень у скло
вербовим стукає багрянцем.
Щоб готувався і тепло
беріг в душі своїй, як в ранці.
Багато з чим іще мирюсь
без примусу і без утрати.
Вже іншою я бачу Русь,
другими кладовища й хати.
Дивлюсь ретельніше навкруг
і бачу суще за куплетом.
Лиш ти одна, сестра і друг,
була супутником поета.
Бо я одній тобі лиш міг,
сховавши біль у дум убранстві,
співать про сутінки доріг
і про юнацьке хуліганство.
14.09.2016
[i]* Спроба перекладу чи за мотивами твору Сергея Есенина „Пускай ты выпита другим“.[/i]
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116091402743
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2016
автор: Олександр Мачула