В людини справжнє, істинне лице
побачить можна лише уві сні.
Це вам не красне, просто так, слівце,
шановні, вірте на слово мені.
Забувшись уві сні людина кожна,
стає сама собою хоч на трішки.
Тож тільки в сні побачить завше можна,
ту щиросердну, ангельську усмішку.
Найкращі миті власного життя
в звичайнім сні людина проживає.
Не лицемірить, не оббріхує буття,
а саме головне – не убиває!
Знімає сон з людини сіру маску
і у своїх обіймах колисає.
Він вам чарівну і веселу казку,
як мама у дитинстві промовляє.
Тому, коли нам туга серце крає,
коли вже не під силу звеселиться,
ми, зазвичай, надовго засинаєм,
якщо ще взагалі хоч трішки спиться…
11.09.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116091102897
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690008
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2016
автор: Олександр Мачула