Ще в день був горизонтом всій своїй окрузі
І небо підпирав довкола, як умів.
«Тож, як ти так?» – Питали в здивуванні друзі,
А недруг нишком в заздрощах від злості млів.
Та впав на землю вечір, й горизонти звузив,
Й усе, що близьке увібралось в сіру тінь.
Стиснулася душа терпінням у напрузі,
Та тільки небозвід зірками мерехтів.
В житті й повинно все так бути – по спіралі.
Настане ранок і підтвердить ці моралі
От тільки б друзі справжні не втрачали віру.
А дні так будуть й далі змінювати ночі,
Натхнення вгору ще багато напророчить,
А звідти теж розширяться і межі, в міру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690073
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2016
автор: Микола Поділля