Коли над містом затихає гул
і перша зіронька на небі ледь засяє,
покришить нічка зорі у Інгул
і місяць кришталевий випливає.
Над Бугом верби, мовби рибаки,
закинули у хвилі свої віти.
Йдуть докери із порту й моряки,
немає краще міста в цілім світі.
Сухий фонтан статечно задрімав,
Яхт-клуб живе життям своїм вечірнім.
Інгульський міст крило не підіймав,
але традиціям лишається він вірним.
Де-інде продзвенить нічний трамвай,
тихцем пливуть в‘юнкі автомобілі.
Південний Буг тече в далекий край
й на Стрілку сонно котить свої хвилі.
Люблю я місто рідне уночі,
що після праці ненадовго засинає.
Та сплять не всі, духмяні калачі
до ранку хлібодари випікають.
А рано-вранці, з першим промінцем,
що зазирає кожному в віконце,
умитий Миколаїв молодцем
бадьоро зустрічає тепле сонце!
22.09.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116092201725
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690159
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.09.2016
автор: Олександр Мачула