срібло війни

Бачиш,  я  розливаю  свою  кров  
У  всі  чаші,  
З  яких  питимуть  
Наші  власники  

Бачиш,  я  залишаюсь,
Щоб  ще  глибше  
Провалитись  під  лід  
З-під  якого  мене
Не  витягнуть  твої  пальці

Завдай  ще  дужчого  удару,  
Щоб  мій  скелет  знесло,
А  м’язи  розтопило,
Наче  під  гарячим  лезом  
Бедламу

Адже  у  разі  твоєї  не-смерті
Я  стану  чорним  діамантом  
У  твоїх  руках,  
Стану  пір’ям  
Засмаженого    ворона  .

Нікому  з  тих,  хто  прийде  по  наші  серця
Не  сподобається  істина,  яку  ми  мовчки  
Заштовхнули  у  череп  північної  худоби

Серед  тих  пустотних  берегів  ворожості
Ми  могли  б  віддатись  одне  одному  
до  скону
до  скону
до  скону
до  скону
до  скону

серед  тих  величних  й  потовчених  ухилів  
ми  могли  б  ухилились  від  самострат
портрет  її  величності
обличчя  його  величності
спалене,  немов  літо
у  сузір’ях  Північно-льодовитого  океану

я  відкриваю  ще  один  оберт  чортового  колеса
з  нього  я  бачу  прокляту  математику  любові  

ти  відкриваєш  книгу  образів  
і  не  знаходиш  там  мене.  
Мені  шкода,
Як  буває  всуціль  шкода,
Адже  серце  робота  розлітається,  
Коли  починається  
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад  .  


Адже  серце  робота  розлітається,  
Коли  починається  
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад  .  

Адже  серце  робота  розлітається,  
Коли  починається  
гіркий,
Проте
неймовірний
Зорепад  

Кожною  милею  впадемо  
Залишаючи  по  собі  сліди    –

квіти  зла,  не  опановані
людським  оком
темні  закони  
музеїв,
світлу  плівку  вогню    
на  стінах  
майже  мертвих  
камердинерів.  

Мапу,  з  якої  
Постане  світ  –
Справедливий  світ
із  руками  Одіна.
Ти  один.
Скажеш  ти.
Як  і  ти,  волошко
Як  і    ти.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690228
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.09.2016
автор: Immortal