Розгніваний вітер, мов аркуші, хмари зібгав,
Намоклі птахи обліпили дроти і антени…
Загостреним лезом впаде над судинами трав
Осінній листок і забризкає землю зеленим…
Є щось дивовижне у цій ностальгійній порі,
Як личить фісташкова ніжність її теракоту!..
Заштопаний дратвою мряки, зіщуливсь горіх,
Йому не кортить одягати крихку позолоту.
Ховаючи шию од вітру в легесенький снуд,
Думки – в капюшон, а холодні долоні – в кишені,
Блукаю розмірено, топчу підошвами бруд,
Молочним туманом задимлюю теплі легені.
Прокручую слайдами літо, вмикаю на «стоп»:
Здавалося б, стільки цікавого, є що згадати!..
Рябіє у пам’яті спогадів калейдоскоп,
Складаються пазлами різні події і дати…
Не треба жалів і прискіпливих слів-дорікань,
Усе, як належить природі: ні більше, ні менше…
Не дні поспішають, немов швидкоплинна ріка,
А ми летимо до примарних ілюзій і звершень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690250
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2016
автор: Наталя Данилюк