Я, як та лисиця-фенек в пустелі,
Біжу назустріч усім незгодам;
Малюю лиця чужі на стелі
І розсипаю у чаші згодом.
Я, як той орел, що раптово вниз,
І крила склавши, чекає смерті.
Із стелі лиця - і на карниз,
А потім буквами у конверті.
Я, як мураха в суху погоду,
В листку лечу куди очі бачать.
Пісок малює у люстрі вроду…
Мабуть не втрачено все – це значить.
*люстро – дзеркало
22.09.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690319
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2016
автор: Троянда Пустелі