Біля струмка в яру - приємна прохолода
і неба край купався в темних водах,
краєчок неба синього світився угорі,
від спеки закривали крони зелені.
Вгорі рівнина і безкрайнії поля,
ліси й сади, гаї, села й міста,
колише вітром жовтії пшениці,
вінок із маків і волошки сині.
Синіє небо, жайвір в ньому угорі
пісеньки знов співає голосні,
ближче до вечора і цвіркунці
співають знов свої пісні.
Струмок впадає в Буг широкий,
що так повільно пливе боком,
минаючи пологі ліві береги,
з правого – скелі сірі й високі.
Як довго сонцю спеку посилати?
Міліє він повільно, виринати
стануть пороги посеред ріки,
ніби ріка ділилася на ручаї.
Між плитами із каменю - струмки,
це так ріка ділила струмені свої,
ріка дощу чекає, щоб напитися води,
сховати греблі кам'янисті й широкі.
Хилились верби біля берегів,
біля пологого повільно Буг поплив,
високі скелі каменем блищать,
пляжу піщаного з човнами благодать.
Пливуть тут водорості по воді,
у очеретах заховалися качки,
свійські чи дикі, там усі?
Поважно гусоньки додому йшли.
Південний Буг Поділля оминав
і так поволі у море впадав,
всі області минав поволі,
до моря допливати скоро.
Південний Буг під сонцем мліє,
в обіймах сонця і пшениць,
хай Вінниччину доля береже і сіє,
достатку й радості багато літ!
1.08.2016.
Фотографія із інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690532
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.09.2016
автор: Светлана Борщ