ВІТЕР (з циклу "ЧОРНОГОРА")
Вночі циклон містечко взяв в облогу –
Казився вітер, налітав щосили,
Прогнав мій сон, в душі збудив тривогу…
Ти пригорни мене міцніше, милий!..
На острівцеві нашої постелі,
Здавалося, нас двійко в цілім світі…
А той вітрисько хвилі бив об скелі,
Чогось від нас хотів химерний вітер:
Чи роз’єднати нас, чи ще тісніше
Сплести, як дві лозини виноградні?
На білім острівці тепла і тиші
Ми обіймались – діти безпорадні…
Хитав циклон містечко прибережне,
Ледь-ледь нас захистили стіни вілли…
Нас тільки двоє в світі цім безмежнім…
Ти пригорни мене міцніше, милий!..
Та все сумніше плакав вітер спраглий,
Такий самотній, він страждав і злився…
А я заснула на плечі засмаглім…
І вітер теж заснув, либонь, втомився…
© Т.Л. вересень 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2016
автор: Лавинюкова Тетяна