Син на фронті у окопах…
Молодість проходить кіптяву,
В нещасливих гороскопах
Крізь війни жорстоку тісняву.
Відчуває рідна мати
Серцем всю біду на відстані,
Тільки хоче задрімати,
Враз находять сни незвідані.
Встане вранці – й на коліна,
Молиться Творцеві щирістю,
Щоб зглянувся на руїни
Й завершив АТО те мирністю.
На роботі чи то вдома,
Йде в дорозі чи стежиною,
Тихо шепче підсвідомо:
«Боже, ощаслив Єдиною!»
Син із фронтових окопів
Бачить в небі через оптику,
Як хижацькі птахи скопи,
Кружать в ньому безпілотники,
Як прицілюється снайпер
У живі мішені рідненькі,
Як заведений вже таймер
Лік веде роками бідоньки.
Скільки буде, невідомо,
Перемир’я рватись мінами,
І коли прийде додому
Син у рідну хату з вікнами?
А тим часом, йде ще битва,
На межі в краю родинному,
Шепчуть матері в молитвах:
«Боже, ощаслив Єдиною!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691132
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2016
автор: Микола Поділля