Синіло небо, як ультрамарин,
Біліли хмари і пливли у далі,
Вертався із АТО єдиний син,
Він повертався цілий та в печалі.
По ворогу відкрив в той час вогонь,
Чому ж тоді сховав в могилу брата?
Хоч він стріляв, та був тоді наказ:
Стріляти можеш тільки з автомата.
Так наче розумієш… Та не все…
По нас палЯть систематично «гради»,
У наші сім’ї ворог смерть несе,
Вони ж сміються і стріляють, гади.
Згадаєте колись мої слова:
Підніметься з руїн моя країна,
В підметки не годиться нам Москва,
Скоро з Росії лишиться руїна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691184
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.09.2016
автор: Віталій Назарук