Коли хтось прокрадається мені під шкіру,
я в цю мить
зовсім безпомічна,
беззахисна,
і все сприймаю на віру.
Обережність у цю мить спить.
Коли хтось дивиться на світ моїми очима
та говорить моїми губами,
я можу лише слабенько всміхатись,
говорити з речима,
ніби до
мами.
Як легко поранити в такому випадку аж
серце,
аж душу,
аж кров і кістки розламати,
коли я довіряю настільки, що можу спокійно спати.
Хвилюватись не мушу.
Це мабуть нормально, боятись, щоб тобою хтось не грався.
Як добре, що так глибоко ще ніхто
не пробрався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691308
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.09.2016
автор: Попіл Фенікса