Помовчи, помовчи . І помолимось богу.
Хлопців ми провели у останній, скорботний їх путь.
Захищали вони нам життя і життєву дорогу,
А тепер вже пора в тиші їм, в самоті відпочить.
Глухий дзвін від землі впав на серце приглушеним болем,
Відбиваючи в серці, як вічно скорботний набат.
Помовчи, помовчи . І помолимось богу.
За братів, за батьків і повіки маленьких синів.
Ще не встигли вони покохати - зібрались в далеку дорогу,
Ще не встигли вони посадити чи виростить сад.
Гуркітливий набат, прогримів в їхню честь десь за рогом,
Журавлиний косяк прикриває крилами їх шлях.
Поможи мені боже піднятись з колін, умовляю,
Бо не маю вже сил, зруйнувала біда мене вщент.
Друзів я схоронив, душу виплескав , серцем страждаю ,
Світоч вмить спалахнув, свічею згорівши до тла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691320
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.09.2016
автор: Лепесток