Справжнім вирієм подій –
Все з роками розстаємось.
А здавалось молоді
Ми назавжди остаємось.
Повертаючись весна
Знов приносила надію:
«Що ніколи сивина
Не покрасить коси білі».
Непомітно плине час
Й сповільнитись не прикажеш.
Мить і внуки біля нас –
Прощебечуть та прокажуть.
Все дитинство, наяву,
Пам’ятається, як близьке.
А сьогодні чим живу?
Якось згадується слизько.
Смішно, але ж так і є,
У душі ще молодий я.
Дзеркало лиш видає,
Чесно каже: « Не такий вже й...».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691509
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2016
автор: Микола Поділля