Я тебе відвоюю
у дикого поля.
Серед злої,
голодної зграї вовків,
тільки маючи
широко розкриті долоні,
стану поміж,
аби ти лишився живий.
А якщо ти в країні
засніжених вікон
ледве стукаєш, сину,
з останніх надій.
Я зламаю молитвами
му́ри і стіни,
що заввишки бувають
у сотні аршин.
І коли упіймають
чотири стихії
тебе: вітер,
вогонь і земля, і вода -
я горою такою
зростатиму, сину, -
щоби звідти тебе
навіть Бог не дістав!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2016
автор: Ліна Біла