Над зіллям, затаївшись, відьма ворожила,
На щастя, долю, злагоду, любов.
Здіймалась в небо, молода пташина,
А в серці гаряче палала кров.
Наворожу я пошепки на воду,
Жива вода хай сили мені дасть,
Панує хай омріяна свобода,
Допоки мій вогонь життя не згас.
Хай в лісі я, немов тварина дика,
Але жива, і лісу не чужа,
Він захищає аж до скону віку,
Живе багаття та жива іскра.
Я - жінка. Але "Відьма, - кажуть люди. -
І звідки сила вам така дана?".
Гіркі слова пробачимо, забудем,
Самі для себе творимо дива.
Я - жінка? Відьма? То вже як вам треба.
Комусь - кохана, а комусь - чужа.
Хтось з відьмою злітає аж до неба,
А хтось із жінкою повзе вперед вужа
©Copyright: Анастасія Федоренко, 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692093
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.10.2016
автор: Анастасія Калініна