Вікна заплітало теплом сонечко і дитячі посмішки,барвистими метеликами, долітали до найбільш покинутих з них. Якщо до самого серця осені завітав гарячий серпень то це, мабуть, до великого щастя... Подумалось... Під ковдрою було хворо, вогко, одиноко, покинуто і боляче...Боляче від болю, боляче від втрати обійняти очима сонце і зберегти ту несподівану пацьорку на усю холоднечу. І вона би гріла. Бо ж виняткова. А усе виняткове гріє... З ліжка вікно не було видно. Тільки пожовтілу стіну, на якій танцювали сонячні зайці... Пустотливо миготіли вони у різні боки,а спускаючись на паркет хотіли підхопити якісь прозорі намистини,що летіли з ліжка... Влітку ніколи не сумуєш за сонечком.Його багато і не обмаль,і якщо чесно ти ним нудишся і воно подекуди стає обридлим. Забагато щастя чи любові чи удачі нівелює його якість для тебе і ти його перестаєш помічати... Помітний лише біль чи сум...він не приїдається.Ти його відчуваєш попри все... Але я сьогодні не плачу через тебе біль. Я плачу за Тобою сонечко...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2016
автор: Принц Флорізель