Усе – в мені:
Ріка вирує, точить течією гострі камені, співає крізь руді мушлі…
Дибляться гори, тверді, високі, буйні — пам’ять древньої магми…
Крізь капіляри, крізь сині мережива вен росте густа отава-трава…
Все глибше у плоть впинаються корені дерев, відчуваю їх рух і рух черв’яків поміж них…
Копита коней цокочуть по грудях землі…
Б’ють крилами об сизе небо дикі гуси…
Потягується виспана вовчиця перед нічними ловами…
Кудись в глибини моєї сутності дзвінко падає горіх, зронений білкою…
Жебонить струмок. Скрипить журавель на криниці. Лине безіменна пісня…
Вибухає гроза. Вигорає степ. Заносить пісками руїни старезного міста…
Шумить віковічний океан…Мій неперебутній Тетіс…
Сходить – в центрі грудної клітки – палаюче Сонце…
На кінчиках нігтів і волосся пульсує фазами росту і старості Місяць…
Зі свистом падають метеори, лоскочучи шкіру зсередини…
Дише Всесвіт. Народжуються і помирають міріади створінь…
Усе – в мені…
І я – всюди у цій Вічності…
2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692258
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.10.2016
автор: Ольга Ярмуш