Так само як до землі стигла грушка,
Твоя посмішка тягнеться по твої вушка.
Мені вона мариться як сонному подушка,
Або як дитині нова цікава ігрушка.
Хоч і не потрібно дуже старатися,
Щоб ти почала посміхатися,
Однак її не припиню домагатися,
А потім обоє з цього сміятися.
Посмішка моєї земної Афродіти:
Прекрасна ніби весною квіти,
Така ж щира як всміхаються діти,
Від неї я можу ненадовго здуріти.
Чи ми зранку, при зустрічі вітаємося,
Чи може пізно ввечері прощаємося,
Ми однаково люблячи всміхаємося.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692417
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2016
автор: Makkilan