Сміється сум, вигойдує хвилини.
Тебе в пустій кімнаті все нема.
А я цілую подумки щосили
Своє кохання, де одна зима.
Хто і кому хотів щось доказати,
Зібрав всю душу в торбу і пішов.
Я на колінах хочу заридати.
Та ти не чув.Ти гордість десь знайшов.
Одна хвилина - вічність і пустеля.
Одна година більше ніж життя.
Паде на душу вічність, біль і стеля...
Пробач мене! Все марно... Смерть взуття
Дала мені приміряти без сукні.
Я мертва. Зовсім... Хто заплаче? Сум.
Була любов в агонії присутня,
Ніхто не плакав. Плакав тільки глум.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692440
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2016
автор: Відочка Вансель