Музо моя безцінна, де ж я тебе згубила?
Чи по полях широких? Чи в глибині лісів?
Або… о, Боже любий!.. ти мене розлюбила,
Й кинула на поталу зграї скажених псів.
З кожного боку чую їх голосне гарчання,
Вже по слідах шукають жертву собі нову…
Граєш зі мною, мила, у навісне мовчання
І натягаєш нервів стомлених тятиву.
Це ж бо не пси голодні, - думи мої примхливі!
Як ми’ тепер їх кинуть віршами на папір?
Рими зрадливі стихли, стали такі ліниві…
Музо, благаю, птахом знову вернись в мій двір!
Біля мого віконця сядь на розлогу грушу
І заспівай, царівно, щиро тебе молю…
Хочу я, чи не хочу, але писати мушу;
Вмію, а чи не вмію… Знаю одне – ЛЮБЛЮ!
04.10.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692443
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2016
автор: Богданочка