Безсило брів собака в сивий морок.
В холодну ніч, жорсткий, колючий світ.
На місяць вив, шукаючи притулок,
Але чомусь ніхто не допоміг.
Ховаючи сумний, голодний погляд,
Упав у сніг, ледь стримуючи біль.
Все тіло огортав нещадний холод,
Кружляла й гучно вила заметіль.
Бриніли на очах підступні сльози,
А туга стрімко рвалася з грудей.
Не витримати більш йому морозів,
Жорстокості й байдужості людей.
Та, раптом, одягнувши капелюха,
Забрав світанок нічку у полон.
Ущухнув біль, затихла завірюха,
Зануривши собаку в дивний сон.
Наснилося йому квітуче літо,
Дитинства безтурботні, милі дні.
Любов'ю материнською сповиті
І сонцем благодатної пори.
Та раптом пожовтіли літні трави.
Миттєво зникли залишки тепла.
Повіяло осінніми вітрами,
Зимова наближалася пора.
Невтомно песик біг до перехожих
З надією у відданих очах:
- "У час печалі та у дні пригожі
Довіку буду поряд біля вас.
Любитиму відверто, до нестями!
Стрічатиму вас гавкотом гучним!
Ваш сон охоронятиму ночами,
– Лише візьміть мене до себе в дім!"
Та не були почутими благання,
Ніхто не зміг зарадити біді.
І вранці, на зимовому світанні
Собаче серце стихло назавжди.
05.10. 2016 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Це оповідання, яке доповнює мій вірш, знайшла на просторах інтернету і переклала його українською мовою.
Собака блукав по лісі і раптом побачив багаття, а коло нього Людину. Собака дуже змерз, від дуже хотів підійти до теплого багаття, але не наважувався. А того часу Людині дуже кортіло їсти, але треба було вставати і йти до лісу на полювання, але темінь змушувала її вагатися. У ту мить з під кущів вийшов Собака, тримаючи в зубах дичину. Собака повільно наблизився і поклав здобич до ніг Людини.
Потім вони розділили пізню вечерю на двох і сіли дивитися на зірки. Людині дуже кортіло простягнути руку і заритися пальцями у густу собачу вовну, а собака у цей час мріяв відчути дотик людської руки. Вони поснули, притиснувшись один до одного. Цієї ночі вперше відступили страх і холод суворого древнього світу. А вранці Собака зрозумів, що вже не зможе піти, а Людина - що не може його відпустити.
Тоді Собака сказав: "В знак відданості Я дарую тобі, Людино, єдине, що у мене є, - моє Життя. Тепер воно належить тобі!". І Людина відповіла: "В знак вічної вдячності, Я обіцяю берегти твій Дар у найнадійнішому місці, в своєму серці!" Людина простягнула руку, Собака вклав в неї свою лапу. І в цю мить пустка в їхніх душах зникла.
З тих пір пройшло багато часу, але в очах Собаки і досі живе світло того древнього вогнища. Він з надією вдивляється в обличчя людей, намагаючись побачити там зворотні відблиски. Але в Людини вогняні відблиски давно згасли - вона стала зберігати в своєму серці занадто багато практичних речей, і з часом собачому Дару не залишилось у ньому місця. Але Собака не зміг взяти назад свій Дар, виявилося, що він не вміє порушувати клятви. Тоді він тихо відступив в тінь і непомітно пішов за Людиною, яка пішла, не відриваючи погляду темних і вологих від горя очей, від її безпечної і байдужої спини. Його Дар - його життя, так і залишилось лежати на узбіччі.
З часом він потріпався від штурханів, забруднився і зараз вже не здається Людині скарбом. Вона його не помічає, але, якщо раптом об нього спіткнеться, не замислюючись скидає зі свого шляху. Їй ніколи. Людина все шукає і шукає щось у цьому безмежному світі. І знаходить багато всього, але нічого не спроможне воскресити світло у її очах, і тому всередині у неї холод і темрява. А Собаки живуть і помирають в очікуванні чуда. Вони вірять, що згодом людина згадає і покличе: "Мені знову потрібна твоя любов і відданість, тільки вони можуть врятувати мене від самотності і оживити замерзле серце. І я знову буду піклуватися про тебе, як обіцяв тоді. Повернись, друг!". І тоді Собака усміхнувшись, відповість: ""Мені не треба повертатися, Я і так завжди був поряд з тобою, Людино!"
Вам здається, що це всього лише казка? Тоді подивіться у вічі собаці, який зустрівся. Собака - це єдина істота на землі, який любить Вас більше за себе. Якщо Ви підберете на вулиці дворового собаку і нагодуєте його, він ніколи Вас не вкусить. У цьому і є різниця між собакою і людиною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2016
автор: laura1