І буде щастя, буде щастя мить,
Колись давно, коли мене не буде.
Коли душа вже в небі не болить,
Коли мене забуде осінь й люди.
Я прийду знов, я знову прилечу.
Маленький мій, вже каву я не зварю.
Бо я жива!.. Та мертвою кричу.
Бо я коханням нашим досі марю!
Я приміряю гордість. Не моя.
Ціна така, що грошей геть не стане.
Я на колінах. Я вже не твоя.
І не тебе торкнусь вночі вустами.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2016
автор: Відочка Вансель