Уже давно зелені килими,
На плечах верховин повідцвітали.
І журавлі останній раз крильми,
На прощання в небі помахали.
Моляться за ними вслід уста,
І нагадало серце про утому.
Та знову повінь, повінь золота,
Все розтворяє в сяйві золотому.
І все ще очі дивляться в світи,
І душу щось вібрує неусипне.
Ще хочеться іти, іти, іти,
Аж поки вітер листя не осипле.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692792
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський